Меню
Главная
Металлоискатели
Все для поиска
НеПутёвые заметки
Моя Житомирщина
Чистка и хранение
Трехверстовки
Хроника копа
NEL катушки
Литература
Новичкам
Карты
Видео
Форум
Всякое
Статьи
Ссылки
RSS канал
RSS канал
Поиск



Популярные Новости
· 1: Все денежные знаки в истории России (Прочтено: 893663 раз)
· 2: Клейма на патронах и оружии, 1995 (ТОМ 1) (Прочтено: 507758 раз)
· 3: Старинная карта Украины 1648 года. Скачать бесплатно (Прочтено: 314684 раз)
· 4: Уроки для чайников:Совмещение старых и новых карт (Прочтено: 180313 раз)
· 5: Oziexplorer 3.95.4m + Русификатор + Русская инструкция (Прочтено: 172441 раз)
· 6: Ориентировочная стоимость советских монет по годам (1921-1991). 2013 год. Цена (Прочтено: 100993 раз)
· 7: Легенды о кладах в городе Житомир (Прочтено: 79978 раз)
· 8: Краткий курс молодого кладоискателя (Прочтено: 78254 раз)
· 9: Поисковые магниты (Прочтено: 64949 раз)
· 10: Глубина обнаружения находок (Прочтено: 60252 раз)
Фортуна
Таким було Полісся

Територія яку нині займає Житомирська область, входила до складу колишньої Волинської губернії – однієї з великих губерній царської Росії.

Волинська земля знаходилась у басейні південних приток Прип’яті і верхів’я Західного Бугу. Вона вкрита лісами (недарма ж у літописах Волинь називається «лісовою країною»). Її віддавна заселяли східнослов’янські племена – волиняни, древляни, дреговичі. Жили вони общинами і займались землеробством, ремеслом та лісовими промислами.

На Волині була розташована значна група давньоруських міст, найбільшим з яких був Володимир — центр Волинської землі, збудований князем Володимиром Святославовичем в кінці X або на початку XI століття. Це місто змінило більш давне — Волинь або Велинь, що виникло в дуже далекі часи І було столицею одного із (Східнослов'янських племен — волинян. Вперше місто Волинь, від якого пішла назва всієї землі, згадується в Давньоруських літописах 1018 року.

До числа стародавніх міст належить і Житомир — центр древлянського племені житичів. У південній частині дніпровського Правобережжя знаходились Іскоростень і Вручий, нині міста Коростень і Овруч. Обидва вони належать до числа найдавніших міст на Русі І відомі ще з X століття як найважливіші центри древлян.
З другої половини X століття Волинське князівство належало київським князям, які ходили сюди на полюддя за даниною. Одного з них — князя Ігоря, який особливо відзначився своїми здирствами, убили повсталі древляни.

Так було до навали татар. У 1240 році, слідом за Києвом, страшного руйнування від татар зазнали Житомир, Володимир — Волинський та інші волинські міста. З цього часу протягом п'яти з половиною століть волинські землі були об'єктом грабувань з боку литовських князів польської шляхти, турецьких султанів і татарських ханів.

У 1320 році Волинь підкорили війська литовського князя Гедиміна. Після облоги і впертого опору Овруч та Житомир були взяті і приєднані до великого князівства Литовського. Певний час литовські війська протистояли спустошливим набігам татар. Але у 1399 році, коли князь Вітовт зазнав поразки на березі річки Ворскли, татарські орли з вогнем 1 мечем пройшли по землях Київського І Волинського князівств, залишивши після себе одні руїни.

У 1467 році Волинь знову зазнала великого нападу татар, які забрали в неволю 10 тисяч чоловік. Венеціанський посол у Персії Контаріні. що проїжджав у 1474 році по цих землях, зазначав, що волинська земля стала пусткою.

Ще більш погіршало життя трудящих мас після Люблінської унії 1560 року, за якою більшу части ну Правобережної України приєднали до Польщі. Волиняни опинились у безвихідному становищі. Їх примушували працювати на панських землях, лагодити дороги, мости, будувати греблі, панські маєтки, сплачувати різні повинності грішми, хлібом, худобою, птицею.

Проте найтяжчою формою експлуатації була панщина. У двадцятих роках XVII століття вона досягла чотирьох-шести днів на тиждень від волоки, а в наступному столітті стала ще більшою. Про це свідчать такі дані: у 1704 році панщина становила 194 дні на рік, у 1773 — 210 1 наприкінці XVIII століття — 240 днів. Селян катували І вбивали за найменшу провину.

Зростання гніту і експлуатації з боку польської та української шляхти І магнатів викликало на-родні повстання I заворушення. Надію на визволення з-під влади Польщі народні маси України покладали на допомогу братньої Росії. Опір російських військ польським загарбникам, які, прагнули на початку ХVІІ століття захопити Москву, різко посилив визвольну боротьбу на Україні. У 1618 році селянські повстання охопили Київщину і Волинь. Активну участь в них брали жителі Радомишля, Брусилова, Коростишева. Вони створювали козацькі сотні, спалювали шляхетські маєтки, виганяли і вбивали панів.

Ведучи боротьбу проти польської шляхти, широкі маси українського народу весь час прагнули до возз'єднання з братнім російським народом. Цьому в значній мірі сприяли всезростаючі економічні, політичні та культурні зв'язки між Росією і Україною.

Визвольна війна українського народу 1648—1651 років була рятунком для України. Коли на Волинь стало наступати переможне військо Богдана Хмельницького, населення подавало йому всіляку допомогу. У 1651 році Під Житомиром козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким та І. Богуном вщент розгромили сімнадцятитисячну польську армію під командуванням князя Четвертинського.

Возз'єднання України з Росією дало змогу українському народу вести боротьбу проти своїх ворогів у союзі з російськими братами. Проте після Андрусівського перемир'я 1667 року Правобережна Україна знову потрапила у неволю до польської шляхти більш ніж на століття.

Польська шляхта різко посилила феодально-кріпосницький, та національний і релігійний гніт. Відповіддю на нього була героїчна боротьба українського народу проти ненависних гнобителів. У 1768 році на Правобережній Україні почалось велике селянське повстання на чолі з І. Гонтою і М. Залізняком. Воно охопило і Волинь. У районі Радомишля, Брусилова, Макарова діяв гайдамацький загін Івана Бондаренка. Але сили були нерівні і повстання придушили. Нелюдських катувань зазнали повстанці з Правобережжя, що вважались польськими підданими. Вони засуджувались до найжорстокіших кар: вішали. саджали на палю, відрубували голову, руки і ноги. Особливо багато повстанців було страчено у містечку Кодні. З 336 справ, внесених тільки в одну коднянську судову книгу, шляхетський суд виніс 218 смертних вирок Загалом в Кодні кати стратили близько трьох тисяч повстанців. Після припинення страт кожного десятого повстанця «значкували» - відрубували йому праву руку і ліву ногу або ліву руку і праву ногу. Свавілля шляхти, грабежі, насильства, нові страти людей не припинили народного руху. Коли у 1793 році за другим поділом Польщі за Правобережну Україну прибули російські війська, українське населення, в тому числі і волинське зустріло його з радістю і надало всебічну допомогу в боротьбі проти польських кріпосників. Фрідріх Енгельс з цього приводу писав що "то був чудовий зразок класової війни, коли російські солдати і малоруські кріпаків разом Ішли й палили замни польських аристократів".

Після другого поділу Польщі а волинських земель 22 вересня 1796 року було утворено намісництво, згодом перетворене у Волинську губернію. Центром губернії в 1804 році став Житомир. З цього часу економічне і політичне життя волинського населення тісно зв'язане з загальноросійськими подіями. В губернії розквартировуються російські війська. Сюди у 1802—1809 роках кілька разів приїздив великий російський полководець М. І. Кутузов. З початком Вітчизняної війни 1812 року воєнні дії захопили І Волинь. На території губернії знаходилась армія Тормосова. Характерно, що селяни сприяли російській армії — вони посилали своїх кращих синів у ряди козацьких дружин, брали участь у боротьбі з французькими загарбниками. Вітчизняна війна 1812 року викликала загальне народне піднесення. Поміж селянами поширилися чутки про визволення від кріпацтва за допомогою селянсько-козацької війни.

З появою декабристів Росія вступила в смугу визвольної боротьби. Одним з центрів декабристського руху став наш край. У 1823 році в Новоград-Волинську серед офіцерів 1-ої армії виникла таємна організація — «Товариство об'єднаних слов'ян». Його заснували брати Петро та Андрій Борисови до яких приєднався польський революціонер Юліан Люблінський. До «Товариства» увійшли, крім офіцерів, також і місцеві нижчі чиновники. З уцілілих документів «Товариства об’єднаних слов'ян» («Клятва», «Правила», «Катехізис» дізнаємось, що його члени вважали своїм найпершим завданням визволення селян, знищення самодержавства і введення демократичного республіканського ладу Крім того, «Товариство» мріяло про визволення слов'янських народів і створення демократичної слов'янської федерації, в якій на рівноправній основі будуть об'єднані росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки та інші народи. Восени 1825 року «Товариство об'єднаних слов'ян» з'єдналось з Південним товариством. І хоч самовіддана боротьба декабристів зазнала поразки, вона у великій мірі сприяла дальшому розгортанню визвольного руху проти царського самодержавства.

У першій половині XIX століття на Волині, як і по всій Росії, почали швидко розвиватися капіталістичні відносини. Напередодні падіння кріпосного права в губернії діяли чимало фабрик і заводів. Це були в основному дрібні кустарні підприємства, устатковані примітивною технікою, на яких застосовувалась головним чином ручна праця. На них працювали близько чотирьох тисяч найманих і кріпосних робітників.

Здавна на Волині розвивались поташна, скляна, залізоробна, фарфоро-фаянсова, суконна, а згодом винокурна і цукрова промисловість. Розвитку саме цих галузей промисловості відповідали природні умови краю, його лісові багатства, поклади корисних копалин.

До відкриття руди і вугілля Донбасу металургія на Україні розвивалась переважно па Поліссі (Київська. Волинська та Чернігівська губернії) на базі болотних руд та лісових ресурсів. Особливо славились волинські руди. Глибина, на якій вони залягали. становила здебільшого від одного до семи сажнів. Багато поселень у нашому краї носять назву «Рудні». Хижацьке використання покладів руди та лісових запасів умовах панування феодальних відносин привели до занепаду залізо обробної промисловості. В 60-х роках XIX століття на Україні, діяли тільки три невеликі приватні металургійні заводи, розташовані в нашій місцевості. Волинь славилася і багатими родовищами сировини для скляних та фарфоро-фаянсових виробів. Скляне виробництво набуло значного поширення з першій половині XVI століття.

Розвивалась і паперова промисловість. Перші згадки про папірні на Волині відносяться до кінця XVI століття, а напередодні скасування кріпосного права їх нараховувалось 6. Проте вони були обладнані . примітивно.

Полювання на диких звірів у лісах, на які багата волинська земля, сприяло появі шкіряно-дубильних підприємств.

З початку XIX століття на Волині розвиваються і такі галузі промисловості, як винокурна та цукрова. У середині століття в губернії працювали 8 цукрозах заводів.

З 60-х років XIX століття з Росії і на Україні почався бурхливий розвиток промислового капіталізму. І хоч Волинська губернія була яскраво аграрним районом. В. І. Ленін в праці «Розвиток капіталізму в Росії» відносив її до 19 губерній Росії, в яких переважала капіталістична система господарювання.

Скасування кріпосного права значно прискорило розвиток продуктивних сил. Зміну феодально-кріпосницьких відносин капіталістичними, але не ліквідувало залишків кріпосництва. Волинські поміщики прагнули і після реформи якомога довше тримати селян у залежності. Селянство задихалось від безземелля та малоземелля. Примітивні знаряддя - соха, серп і коса, майже повна відсутність агротехніки обумовлювали низький рівень розвитку продуктивних сил. Урожаї жита і пшениці, ячменю та проса були настільки низькими, що його вистачало лише до зими. Трудівники ледве животіли.

Волинська губернія була районом великих поміщицько-дворянських володінь 1.100 поміщиків з кількістю землі більше 500 десятин кожного мали 2,5 мільйона десятин. Серед найбагатших поміщиків на Волині були брати Терещенки (45 тисяч десятин). князь Сангушко (62 тисячі десятин), граф Потоцький (55 тисяч десятин). І це тоді як на одне бідняцьке господарство припадало 4,5 десятин, середняцьке — 7,6 десятин надільної землі. Великі податі і викупи платежі поміщикам. кабальна оренда неминуче викликали розорення і зубожіння селянських мас. Часто-густо біднота а не рідко й середняки перетворювались у наймитів, поденщиків чорноробів. Процес розорення селянства, його зубожіння на Волині характеризується зростанням безкінних селянських дворів. ЗА двадцять років після реформи в Губернії число тяглових селянських дворів зменшилось на 23 процент, а піших (безкінні)— вросло на 40 процентів. За цей же час кількість бобилів (безземельних селян) зросла майже в 7 разів. Безземельні і безкінні селяни в силу економічних обставин змушені були найматись на роботу в поміщицькі економії або йти в міста на фабрики і заводи, поповнюючи собою ряди пролетаріату.

Докапіталістичні форми експлуатації робили життя волинського робітника жахливим. Робочий день доходив до 16 годин на добу, а заробітна плата була настільки мізерна, що на неї не можна було прогодувати ні себе, ні сім'ю.

На початку XX століття Волинь залишалась глухим і відсталим в економічному та культурному відношенні райком. За своїми розмірами Волинська губернія була однією з найбільших в Росії. її територія дорівнювала більше 6,5 мільйона десятин землі, на якій проживало понад три мільйони чоловік. Абсолютна більшість трудящих була неписьменною. В навчальних закладах навчались тільки діти дворян, поміщиків, купців, чиновників.

У 1902 році на Волині працювали 4 гімназії, реальне училище, духовна та вчительська семінарії, фельдшерська школа. Характерно, що в духовній: семінарії вчились 484 чоловіки, тоді як У вчительській — 63. у фельдшерській — 40. Діти трудящих могли отримати початкову освіту лише в церковнопарафіяльних школах. Як правило, одна школа обслуговувала кілька сіл 1 не могла охопити всіх дітей. У жодній школі викладання не велось на рідній мові. На селі не було ні бібліотек, ні інших культурно-освітніх закладів.

Перша бібліотека у волинському краї відкрилась у Житомирі 10 квітня 1866 року. В ній налічувалось понад дві тисячі книг. За користуванням книгами треба було платити гроші. Лише в 1806 році в Житомирі почала діяти безплатна читальня-бібліотека.

Знаменною подією з житті Волині було відкриття з 1858 році Житомирського міського театру, в якому виступали видатні майстри мистецтва — композитор А. Рубінштейн, співець Л. Собінов. актори М. Садовський, П. Саксаганський, М. КропивинцькиЯ, М. Заньковецька та Інші.

В 40-х роках XIX століття почала виходити газета «Волынские губернские ведомости». Згодом газета «Волынь», проте повітової преси не було. В газеті «Волынь» деякий час співробітничали Г. Мачтет, М. Коцюбинський, на її сторінках вперше було надруковано ряд оповідань О. Купріна.

У Житомирській гімназії вчився В. Короленко, в Коростишівський вчительській семінарії — С. Васильчекко. У м. Новоград-Волинську народилась і провела частину життя видатна українська поетеса Леся Українка. Її твори «Приязнь. Оповідання з життя Волинського Полісся», «Школа. Волинські образки»; «Лісова пісня» написані на основі, поліських вражень.

Вихованню трудящих мас служили також твори членів товариства дослідників Волині. До його складу входили прогресивно настроєні вчителі гімназій, шкіл та семінарій — метеоролог С. А. Бржозовський, етнограф В. Г. Кравченко, історик О. О. Фотинський, дослідник природи М. П. Кудрицьхий. Товариству належить ініціатива в створенні науково-дослідницького краєзнавчого музею Волині, який почав діяти з 1902 році.

О. Іващенко
доцент Житомирського педінституту імені І. Франка
стаття з газети "Радянська Житомирщина" від 1 серпня 1967 року


Дата публикации : 15-03-2010 (Просмотров статьи : 6117)
Статью опубликовал : Sanyok



Вернуться
Друзья

Мы в Facebook
 
Кладоискательство в Украине
Нас уже 999999 участников!!!
Присоединиться к группе
 
Статистика
Яндекс цитирования
Rambler's Top100 Яндекс.Метрика
Реклама

Владелец: Sanyok

При использовании материалов моего сайта убедительная просьба оставлять ссылки на сайт-источник
Все содержащиеся на сайте материалы носят информационно-новостной характер,которые основаны на открытых сетевых источниках и публикуются исключительно в целях ознакомления.