Та варто знайти скарб – все миттю міняється і твоя персона починає викликати велику цікавість в представників влади як легальної, так не дуже. І ті, і інші дуже люблять прибрати до рук все, що погано лежить. А тут такий випадок: людина скарб знайшла. І така популярність чомусь зовсім не радує. Тому немало людей відправляються шукати скарб в повній самотності. Природно, що людина з металошукачем з'явилася на просторах нашої Батьківщини недавно, і законодавча база не була готова до його приходу. Інша справа – мисливці або рибалки, для яких закони писалися ще сто років тому. Проте деякі закони і для пошуковиків знайдуться.
Ніяких законодавчих обмежень на використання металошукачів для пошуку скарбів зараз на території України не існує. Проте, ви повинні знати законодавство, котре ти чи іншим чином регламентує пошук скарбів. Не порушуйте його, ставтеся до нього з повагою, а також до приватної, державної або колективної власності зокрема на землю.
Цікаво, що у всі часи виникала проблема: як ділити знайдений скарб. В Стародавньому Римі до хрипоти сперечалися про те, належить скарб тому, хто його знайшов, або тому, на чиїй землі була зроблена знахідка. В середньовіччі долю скарбу і самого шукача скарбів вирішувало те, чи самостійно був знайдений скарб або ж за допомогою злих духів. В Литовських статутах, в царській Росії, а, відповідно й в Україні, з цього приводу вже не сперечалися: якщо скарб знайдений на твоїй землі – він твій а якщо на державній – будь добрий віддати його в казну. В Радянському Союзі 25% від вартості скарбу одержував той, хто його знайшов, а все інше йшло в дохід державі.
Давайте ж разом проаналізуємо, в якому правовому полі діє людина з металошукачем в сучасній Україні. Спочатку потрібно з'ясувати, що ми викопуємо – або це знахідка, або скарб. Відмінність проста: скарб це відразу і багато, сховано всерйоз і надовго, а знахідка – це одна річ, частіше за все у верхніх шарах ґрунту, загублена, а не схована, хоча, може бути коштовнішою окремого скарбу. Залежно від того, що ви знайшли – скарб чи знахідку, чинити з ними слід по різному.

ЦИВIЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 337. Знахідка
1. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.
Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов’язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов’язків особи, яка знайшла загублену річ.
2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.
3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.
Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.
4. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.

Стаття 338. Набуття права власності на знахідку
1. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:
1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;
2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.
2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.
3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації.
Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Іншими словами, знайшли ви окуляри Грушевського (чим чорт не жартує), які він загубив, стрімголов втікаючи з Києва, заявили про це в міліцію, все як треба. Пройшло шість місяців і, якщо пан Грушевський за окулярами не з’явився – вони ваші. Згідно з нашим Цивільним кодексом так виходить. В ньому не сказано коли ця річ має бути загублена, сьогодні чи сто років тому.
Інша справа скарб – тут в Цивільному кодексі більш детальні формулювання.

Стаття 343. Набуття права власності на скарб
1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.
2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.
Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.
3. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.
4. У разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.
Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.
Якщо пам’ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.
5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов’язків.

Тут наче б то все зрозуміло. Головне не сваритися з власником землі на якій ви займалися пошуком, а краще з ним взагалі не бачитися.
Крім того, як довести що речі, які знаходяться у вас це знахідка або скарб а не подарунок чи спадок від улюбленої бабусі?.. Тому, чим менше людей знає про ваші пошуки, тим краще.
Але це ще не все. В процесі розкопок ви порушуєте стан ґрунту, в якому лежать знахідки, а це можна робити далеко не скрізь. Категорично заборонено псувати подібним чином об’єкти, що відносяться до культурної та археологічної спадщини. Що ж тут мається на увазі?

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону культурної спадщини

Стаття 1. Визначення термінів
Культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини; об’єкт культурної спадщини – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

Стаття 2. Класифікація об’єктів культурної спадщини
1. За типами об’єкти культурної спадщини поділяються на:
споруди (витвори) – твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;
комплекси (ансамблі) – топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об’єктів культурної спадщини;
визначні місця – зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
2. За видами об’єкти культурної спадщини поділяються на:
археологічні – рештки життєдіяльності людини (нерухомі об’єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов’язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;
історичні – будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
об’єкти монументального мистецтва – твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
об’єкти архітектури та містобудування – окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів; природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забудови, що є носієм певних містобудівних ідей;
об’єкти садово-паркового мистецтва – поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
ландшафтні – природні території, які мають історичну цінність;
об’єкти науки і техніки – унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об’єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

Стаття 13. Державний реєстр нерухомих пам’яток України
1. Об’єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (далі – Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам’ятки. Порядок визначення категорій пам’яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Iз занесенням до Реєстру на об’єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам’ятки.

Стаття 16. Iнформування про об'єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру
1. Iнформування про об’єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом:
публікації Реєстру та внесених до нього змін;
встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам’ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Стаття 43. Відповідальність за пошкодження, руйнування чи знищення пам'яток
1. Незаконні дії (пошкодження, руйнування, знищення), вчинені фізичною особою, що призвели до істотних змін пам’яток, їхніх територій, охоронюваних археологічних територій, а також їхніх частин, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.
2. Самовільне відновлення земляних робіт або їх продовження після виявлення знахідок археологічного характеру тягне за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону археологічної спадщини

Стаття 1. Визначення термінів
Археологічна спадщина України (далі – археологічна спадщина) – сукупність пам’яток археології, що перебувають під охороною держави, та пов’язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об’єктів археологічної спадщини;
об’єкт археологічної спадщини (археологічний об’єкт) – місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність;
пам’ятка археології (археологічна пам’ятка) – об’єкт археологічної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Стаття 8. Державний облік археологічної спадщини
Археологічні пам’ятки і предмети підлягають державному обліку незалежно від підпорядкування і форми власності.
Державний облік археологічної спадщини здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Державний облік археологічної спадщини включає її виявлення, фіксацію, визначення наукової та культурної цінності, картографування і паспортизацію, складання списку і зводу археологічних пам’яток, облік та інвентаризацію археологічних колекцій незалежно від відомчої належності і форми власності.

Стаття 22. Відповідальність за порушення законодавства України про охорону археологічної спадщини
Юридичні і фізичні особи, дії або бездіяльність яких завдали шкоди археологічній спадщині, несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Ось тут і полягає велика незручність для шукача скарбів, навіть більша ніж в питанні розподілу скарбу з власником землі. Адже більшість скарбів, особливо старовинних, і знаходться в культурному шарі об’єктів культурної та археологічної спадщини. І, якщо випаде бути спійманим на старовинному городищі, що має статус культурної чи археологічної пам’ятки, можна на практиці познайомитися з кримінальним законодавством, чого б не дуже хотілося.

КРИМIНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 297. Наруга над могилою
Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 298. Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці
1. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення, -
караються позбавленням волі на строк до п’яти років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

КОДЕКС УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 92. Порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури
Порушення правил охорони і використання пам’яток історії та культури -
тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, якщо ви прийшли слідом за археологами розкопувати городище ХІІІ століття, розкопали могилу (якщо тільки не викопали останки ненароком в полі, на місці колишніх боїв тощо) то відразу ж підпадаєте під дію вищезгаданих статтей Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проте, ніхто не може завадити вам заглибитись у вивчення історії, давніх джерел, вивчати самостійно плани поселень, опитувати старожилів...
Отже, пошуковикам залишаються пляжі, місця боїв, старі дороги, місця поселень, які ще не розвідані археологами і не мають відповідного статусу, береги водойм, урочища, можливі обрядові та культові місця. Тут можна шукати нічого не боячись.
У шукачів скарбів інколи виникає питання, а чи заявляти уповноваженим державним органам про скарб? Як правило таких небагато. І це зрозуміло, адже держава в нас чомусь нікого багатшим не робить, крім того, якщо вашу знахідку буде визнано пам’яткою історії чи культури, ви зможете претендувати на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, при чому оцінюватися він буде, скоріше за все, за ціною брухту.
До того ж, великі скарби люблять тишу. А діяльність пошуковиків абсолютно законна, поки не стосується пам’яток історії та культури.